Сучасна історія дедалі більше нагадує битву характерів, в якій на перший план виходить питання політичної волі. До такого висновку спонукає війна. З перших днів вона випробовує на міцність волю всіх, хто на стороні України та демократії. На щастя, українцям вдалося не тільки вистояти, але й створити своєрідне силове поле народного гніву, до якого зараз залучені вже десятки мільйонів людей.
В цьому силовому полі свобода розкриває свій особливий зміст, який не завжди усвідомлюється у мирний час. Вона постає не як прагнення до безмежної влади, а, навпаки, як воля до колективного спротиву будь-якій тиранії.
Ще у ХІХ столітті Г. Гегель висловив ідею, що «Світовий Дух» спрямовує хід історії до подолання деспотії та усвідомлення людством цінності свободи. Сьогодні все вказує на те, що «Світовий Дух» обрав саме Україну місцем битви двох полюсів, де вирішується подальша доля людства. З одного боку — архаїчна диктатура, яка тримається на брехні та насиллі, а з іншого — міжнародне громадянське суспільство, в якому віра в розум перемагає ксенофобію та варварство. І це не просто різні світогляди, це — різні цивілізаційні моделі, навколо яких тисячі років акумулюються протилежні вольові імпульси, що зійшлися зараз в епічній битві.
Те, що сьогодні практикує російське керівництво, є спробою повернути суспільство в прадавні часи, коли правителі мали абсолютну владу, а релігія вчила суспільство тотальному патерналізму.
Безуспішні намагання стати Третім Римом ще у ХХ столітті пробудили в російському суспільстві не лише інтерес до архаїки, а й пристрасть до первісних культів, в яких мертві вожді панують над живими. Чого вартий тільки величезний могильний склеп Леніна на центральній площі Москви, який став місцем поклоніння покійним тиранам радянського минулого. Політична некрофілія де-факто перетворилася на російську національну релігією, в якій путін зараз прагне стати третім після Леніна та Сталіна. Ця релігія має свої книжки, пам’ятники та ритуали, в яких сакралізуються часи масових вбивств та руїни Другої світової війни. Втекти від цієї релігійної плісняви в російських реаліях дуже складно, адже вона пустила свої спори в усьому — від дизайну консервів до пихатої манери спілкування на телевізійних шоу.
Активне впровадження некрокульту відбулося приблизно в часи, коли за проєктом більшовиків був знищений Михайлівський собор у Києві. Заміною хреста на п’ятикутну зірку Сталін показав, що він прийшов, щоб зайняти місце не тільки Леніна, а й Ісуса Христа. То був добре продуманий символічний акт, оскільки саме з Києва та українських земель християнство поширилося на російську територію. Однак у підсумку ці тоталітарні збочення в Україні так і не прижилися, адже Хрещення Русі мало не тільки релігійне, але й суспільне значення, ставши відправною точкою формування української культури в складі європейського цивілізаційного простору.
Українцям не потрібно було «пробивати» вікно в Європу, як це робили в Московії, тому що європейська культура вже була в Україні, синхронізуючи суспільне життя з ідеалами Відродження, Просвітництва та Романтизму.
Тому недивно, що концепції західних гуманістів про право народу на спротив деспотії неодноразово застосовувались в Україні на практиці — починаючи від Національно-визвольної війни 1648–1657 років до Революції гідності, а тепер і на фронті російсько-української війни.
Замість того, щоб наблизитись до європейської культури на рівні прогресивних ідей, російські правителі протягом століть намагаються імітувати в своїх володіннях типовий європейський ландшафт — разом із людьми, художньою культурою та побутом.
Однак трансплантація західної культури за рахунок підкупу іноземних спеціалістів кожен раз переживає клінічне відторгнення на рівні глибинних сенсів. Імітація постійно намагається атакувати та знищити оригінал, щоб остаточно вирішити болючу проблему власної ідентичності. Це систематично простежується у геополітичних відносинах РФ як із Заходом, так і з Україною, коли російські пропагандисти намагаються незграбно фальсифікувати всесвітню історію.
Сьогодні для російської влади, аби підтримувати у суспільстві агресивну антизахідну істерію, не існує жодних табу. Вони змішують у своїй пропаганді все що завгодно: православні ікони, радянсько-імперську символіку, гомофобію, сексизм, конспірологію. Цими «скрєпами» вони постійно зшивають політичне тіло «Ерефії», яке від цих процедур вже давно нагадує жалюгідну потвору доктора Франкенштейна.
З цих причин у російських реаліях практично не залишилося істин та вчень, які ще не зазнали підміни або симуляції. Зміст таких зловживань яскраво ілюструють російські кримінальні тату, серед яких можна знайти дивні поєднання біблійних сюжетів разом із портретами Леніна та Сталіна на тлі церков і колючого дроту. Імперське мислення воліє бачити навіть Ісуса в одній компанії з диктаторами, перед якими кожен має відчувати своє рабське становище. Адже роздивитися в образі Ісуса ідеолога визвольного руху від свавілля Римської імперії можуть тільки вільні люди, у історичній пам’яті яких є не одна успішна революція та повалений узурпатор.
Здавалося б, у сучасному житті релігія знаходиться вже давно не на першому місці, однак релігійні почуття нікуди не зникли, просто тепер, як передчував Ф. Ніцше, їх частіше викликають історії лідерів суспільного життя — людей, які надихають своєю сміливістю, розумом, харизмою та уявою, воїнів та волонтерів, які рятують світ від варварства та занепаду. Релігійного сенсу може набути й художній твір, якщо він стає джерелом екзальтованого інсайту.
На думку А. Шопенгауера, мистецтво знайомить особистість з трансперсональною уявою, в якій розкривається метафізична сутність «світової волі». І не так важливо, наскільки фантастичним є сюжет або настрій художнього твору, головне — які ідеї в нього вкладені, адже мистецтво здатне формувати не тільки емоційний інтелект, але й соціокультурну ідентичність.
Саме тому в СРСР забороняли книжки Д. Орвелла, натомість в кожній школі вивчали твори про «підняту цілину» та індустріалізацію. Під цензурою були також М. Йогансен, М. Хвильовий, В. Стус та інші українські письменники, яких вабили європейські ідеали емансипації. Але сьогодні, коли необільшовизм і далі б’ється у провінційній антизахідній риториці, міжнародна спільнота все з більшим натхненням відкриває для себе українську візію свободи в творчості О. Архипенка, В. Єрмілова, К. Малевича, Г. Нарбута та М. Примаченко.
Події та постаті, асоційовані з визвольною боротьбою, мають, звісно, своє місце й час, але в екзистенційному сенсі це не заважає сильніше та виразніше відчувати їх смисловий зв’язок одночасну присутність, в якості фактурного бекграунду сучасної цивілізаційної війни.
Ніщо так не пробуджує волю, як загроза брутального порушення особистих та культурних кордонів. Тому концентрація волі потребує не тільки безжалісної руйнації колоніалізму, але й ясного бачення того піднесеного та рідного світу, який протягом історії будується вільними людьми.
Автор тексту концепції: Андрій Сидоренко
20 березня стартує Open Call для участі в проєкті «Концентрація волі» в рамках XV платформи культурних ініціатив «Новітні спрямування».
Ідея проєкту — показати, як сучасне мистецтво розкриває українську візію волі, яка допомагає сьогодні українцям акумулювати свої сили для боротьби з російською окупацією.
«Сучасна історія дедалі більше нагадує битву характерів, в якій на перший план виходить питання політичної волі. До такого висновку спонукає війна. З перших днів вона випробовує на міцність волю всіх, хто на стороні України та демократії. На щастя, українцям вдалося не тільки вистояти, але й створити своєрідне силове поле народного гніву, до якого зараз залучені вже десятки мільйонів людей.
В цьому силовому полі свобода розкриває свій особливий зміст, який не завжди усвідомлюється у мирний час. Вона постає не як прагнення до безмежної влади, а, навпаки, як воля до колективного спротиву будь-якій тиранії.
Ще у ХІХ столітті Г. Гегель висловив ідею, що «Світовий Дух» спрямовує хід історії до подолання деспотії та усвідомлення людством цінності свободи.
Сьогодні все вказує на те, що «Світовий Дух» обрав саме Україну місцем битви двох полюсів, де вирішується подальша доля людства. З одного боку — архаїчна диктатура, яка тримається на брехні та насиллі, а з іншого — міжнародне громадянське суспільство, в якому віра в розум перемагає ксенофобію та варварство. І це не просто різні світогляди, це — різні цивілізаційні моделі, навколо яких тисячі років акумулюються протилежні вольові імпульси, що зійшлися зараз в епічній битві».
«На думку А. Шопенгауера, мистецтво знайомить особистість з трансперсональною уявою, в якій розкривається метафізична сутність «світової волі». І не так важливо, наскільки фантастичним є сюжет або настрій художнього твору, головне — які ідеї в нього вкладені, адже мистецтво здатне формувати не тільки емоційний інтелект, але й соціокультурну ідентичність».
«Ніщо так не пробуджує волю, як загроза брутального порушення особистих та культурних кордонів. Тому концентрація волі потребує не тільки безжалісної руйнації колоніалізму, але й ясного бачення того піднесеного та рідного світу, який протягом історії будується вільними людьми».
Ознайомитися з повним текстом концепції можна тут:
https://www.newestdirections.com.ua/post/concentration_of_the_will
Організатори: Національна академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва, Центр сучасного мистецтва M17.
Керівники проєкту від інституцій: Андрій Пучков (НАМУ), Ігор Абрамович (ІПСМ), Наталія Шпітковська (M17)
Куратори: Андрій Сидоренко, Ірина Яцик
Партнери: Art Support Fund, Natalia Shpytkovska Art Advisory, ArtHuss, Front-Art, Utico, Ulma.
Медіапартнери: Антиквар, МІТЄЦ, АртКурсив.
Сторінка події у Facebook: https://www.facebook.com/events/877316463497600/
Демонстрація проєкту відбудеться одночасно у просторах трьох інституцій організаторів.
Заявки на участь приймаються до 20 квітня 2023 р. за допомогою онлайн форми: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe_tGh8J8nVD1dtVrNhPmOHJzYUZ5_2O72Rac40saMC2YBSkQ/viewform
Для додаткових питань: ipsmproject@gmail.com.
Важливо, щоб заявка містила назву проекту / твору, концепцію, технічний опис та візуалізацію твору сучасного мистецтва, а також контакти та CV авторів (найбільш важливі творчі та біографічні події). До участі приймаються проєкти та твори, виконані у різних медіа: фотографія, цифрове мистецтво, графіка, інсталяція, живопис, відео, скульптура тощо.